11 . 12 . 2018
пошук робіт:         
 

Дипломна робота, курсова робота, виконання робіт.

Заробітна плата: сутність, функції, види, форми, системи



№ роботи: 1329
розділ: Політекономія
тип: Курсова робота
об'єм: 28
винагорода автору: 100 грн

Зміст:

ВСТУП
РОЗДІЛ 1 СУТНІСТЬ ТА ФУНКЦІЇ ОПЛАТИ ПРАЦІ
1.1 Сутність оплати праці
1.2 Функції заробітної плати
Висновки по першому розділу
РОЗДІЛ 2 ФОРМИ ТА СИСТЕМИ ОПЛАТИ ПРАЦІ
2.1 Вибір форм та систем організації заробітної плати
2.2 Зарубіжний досвід організації заробітної плати та можливість його застосування в Україні
Висновки по другому розділу
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ


Питанням функцій заробітної плати в теорії та практики оплати праці приділено досить багато уваги. Однак трактуються вони, як правило, з позицій нормативно-директивного планування і командно-адміністративної системи управління. У зв’язку з цим є доцільним розглянути зміст функцій заробітної плати на етапі ринкової трансформації економіки. В сучасній науковій та навчально-методичній літературі, як правило, розглядається три функції: відтворювальна, регулююча, стимулююча.
Перша функція визначається тим, що заробітна плата  це головне джерело задоволення матеріальних і культурних потреб трудящих. Вона дає змогу одержувати необхідні життєві блага, потрібні як для задоволення фізіологічних потреб людини, пов’язаних з її біологічним виживанням, так і для задоволення її багатьох соціальних потреб, необхідних для розвитку та вдосконалення людини в самому широкому розумінні.
Відтворювальна функція заробітної плати визначає її абсолютний рівень, необхідний для забезпечення нормального відтворення робочої сили робітника і утримання членів його родини. Об’єктивною основою реалізації цієї функції є принцип маргіналізації, що передбачає встановлення визначеного граничного значення рівня оплати праці, нижче чи навпаки вище якого працю оплачувати не рекомендується або забороняється.
У світовій практиці, як правило, встановлюється нижня межа заробітної плати, для якої є характерними два рівні. Перший встановлюється в умовах кризової економіки. Його величина покриває лише необхідні фізіологічні потреби людей і забезпечує просте відтворення робочої сили. Другий рівень характерний для економіки, що динамічно розвивається. Він покриває не тільки фізіологічні, але і численні соціальні і культурні потреби людей і забезпечує розширене відтворення робочої сили.
Разом з тим, в умовах ринкової економіки рівень заробітної плати  це не довільна величина, яка адміністративно встановлюється зверху. У її основу покладено ціну робочої сили, що відбиває диференційований за сегментаційними ознаками рівень витрат, необхідних для утримання робітника і членів його родини з урахуванням кон’юнктури попиту і пропозиції, яка складається на ринку праці. Чим вище вартість життєвих засобів, необхідних для нормального відтворення робочої сили і чим вище попит на неї, тим, як правило, і вище її ціна, а отже, і рівень заробітної плати, і навпаки.
Повноцінне виконання заробітною платою відтворювальної функції, що визначає її абсолютну величину, купівельну спроможність і, в кінці-кінці, життєвий рівень працюючих  є основою успішного соціально-економічного розвитку суспільства і високого рівня життя населення країни.
З іншого боку, невиконання заробітною платою цієї найважливішої функції таїть у собі негативні наслідки. Так, зниження заробітної плати трудящих до рівня фізіологічного мінімуму і нижче його, що відбулося в даний час в Україні, викликало масовий відплив працюючих із промисловості в інші сфери народного господарства, зокрема, у торгівлю, сферу послуг, дрібний бізнес і ін. В сукупності з іншими причинами це призвело економіку України до стану глибокої економічної кризи з усіма її класичними атрибутами: інфляцією, явним і прихованим безробіттям, повною чи частковою зупинкою підприємств, падінням обсягів виробництва і т. ін. За даними міждержавного статистичного комітету СНД, обсяг валового внутрішнього продукту знизився в Україні до рівня середини сімдесятих років. Тобто економіка України виявилася відкинутою назад приблизно на 15-20 років.
Стосовно другої регулюючої функції заробітної плати, то об’єктивною основою її прояву є принцип сегментації рівня оплати праці. Суть її полягає в градації рівня оплати праці трудящих по сегментах ринку  окремих категоріях працюючих у залежності від їх професійно-кваліфікаційного рівня, галузевої належності, соціальних ознак і географічного місцезнаходження. Своєю метою ця функція має встановлення балансу інтересів наймачів і найманих робітників. Досягається це шляхом укладення між ними ряду угод на різних рівнях, а саме: генеральної угоди, галузевих угод і колективних договорів підприємств. Кожна з цих угод являє собою компроміс сторін на основі врахування взаємних інтересів і реальних можливостей. При цьому всі вони пов’язані між собою, розвивають і доповнюють один одного. Макроекономічна сегментаційна політика, що закладена в генеральній угоді, конкретизується в галузевих угодах, які, у свою чергу, служать базою для розробки колективних договорів, які визначають мікроекономічну політику заробітної плати на рівні підприємств.
Таке регулювання оплати праці дозволяє проводити єдину політику у сфері заробітної плати і встановлювати відповідне економічним можливостям і досягнутим соціальним стандартам співвідношення в оплаті праці працюючих як на макрорівні між окремими секторами економіки, галузями промисловості і регіонами країни, так і на мікрорівні усередині кожного окремого підприємства.
Важливість регулюючої функції заробітної плати полягає в тому, що вона сприяє розвитку і зміцненню соціального партнерства. Погоджені «правила гри» роблять передбачуваною поведінку як роботодавців, так і найманих робітників, а це  ключ до успішного вирішення багатьох виробничих, економічних, соціальних та інших завдань.
Третя функція заробітної плати визначається тим, що, по-перше, працівник з його знанням і умінням, кваліфікацією і майстерністю, ставленням до роботи і дисципліною, потребами і можливостями їх задоволення є головним елементом виробництва. Від розкриття властивих йому потенційних здібностей, його активності, ініціативи і зацікавленості, участі в роботі залежать результати діяльності кожного окремого підприємства і суспільства в цілому.
По-друге, праця, хоча і є природною необхідністю і обов’язковою умовою існування людей, однак, не є першою життєвою потребою і тому має потребу у стимулюванні.
По-третє, між кількістю, якістю і результатами праці працівника і величиною його заробітку існує пряма залежність.
Метою стимулюючої функції заробітної плати є підвищення матеріальної зацікавленості робітників у найповнішому розкритті своїх здібностей до праці і досягненні найвищих показників у роботі. В основі досягнення цієї мети лежить принцип диференціації заробітної плати залежно від кількості, якості і результатів праці. Він є антиподом зрівнялівки в оплаті праці, що здійснює антистимулюючий вплив і перешкоджає росту продуктивності праці та ефективності виробництва.
Основи диференціації заробітної плати закладаються ще у сфері відносин обміну робочої сили. Ринок праці з властивою йому сегментацією на основі попиту та пропозиції встановлює ціну робочої сили по кожній категорії працюючих, котра потім є основою при виробленні політики диференціації заробітної плати на різних рівнях її прояву  на підприємстві, в галузі, регіоні і ін. Це додає певної гнучкості регулюванню оплати праці, дозволяє вчасно й адекватно реагувати на різні зміни у техніці, технології, організації праці і виробництва.
Важливість повноцінного виконання заробітною платою стимулюючої функції полягає в тому, що вона без будь-яких додаткових інвестицій забезпечує підвищення рівня використання одного з найважливіших і найкоштовніших ресурсів будь-якого підприємства і суспільства в цілому  робочої сили кожного робітника. А це є основою високої продуктивності праці та ефективності виробництва.
Разом з тим, в умовах переходу до ринкової економіки розглянутих вище трьох функцій явно недостатньо. Розподіл суспільства на роботодавців і найманих робітників та формування нових ринкових відносин потребують введення в теорію та практику оплати праці нової четвертої соціальної функції. Це пояснюється особливою роллю, яку заробітна плата повинна відігравати в ринковій економіці у вирішенні проблеми соціальної справедливості. На мікроекономічному рівні, в першу чергу, вона повинна забезпечити можливість кожному робітникові (незалежно від статі, віку, раси, національності тощо) одержувати заробітну плату у відповідності зі своїми здібностями до праці і реальним трудовим внеском до загальних результатів колективної праці.
В історії суспільства і в даний час соціальна справедливість нерідко ототожнюється з рівністю. Але це буде правильним лише у відношенні таких доданків соціальної справедливості як рівне право на освіту, працю, медичне обслуговування, доступ до досягнень культури, мистецтва, літератури і ін. Перенесення філософії рівності до сфери розподільчих відносин неминуче призводить до зрівнялівки в оплаті праці, що спотворює саму суть принципу соціальної справедливості. Найпростішим і найчастіше вживаним прикладом зрівнялівки є виплата однакової винагороди за різні результати праці. Виявляється це по-різному. Наприклад, у встановленні всім робітникам однакового коефіцієнту трудової участі (КТУ) в умовах бригадної форми організації і оплати праці, у встановленні однакової відрядної розцінки на роботи з об’єктивно різною трудомісткістю чи однакового окладу фахівцям, що мають різний обсяг роботи і коло посадових обов’язків. У цих випадках порушується головне: відповідність міри праці мірі її винагороди. У підсумку добре працюючий працівник недоодержує, а працюючий погано  одержує вище фактично заробленого.
Оплата по праці означає і цілком допускає нерівність в рівні заробітної плати працюючих. Але ця нерівність випливає тільки з розходжень в результатах їх праці. Критерієм справедливості тут виступає праця. Більш продуктивна і більш ефективна праця оплачується вище, і  навпаки.
Встановлюючи всім робітникам рівне право одержувати заробітну плату незалежно від соціального походження, статі, віку, раси, національної належності тощо, даючи кожному робітникові можливість одержувати заробітну плату з урахуванням його здібностей до праці, усуваючи зрівнялівку, адекватно відбиваючи в грошовій формі результати праці кожного працюючого, забезпечуючи зростання розмірів заробітків відповідно до збільшення трудового внеску робітників до загальних результатів праці, заробітна плата тим самим сприяє проведенню і утверженню в життя принципу соціальної справедливості.
Розкриття сутності вищевикладених функцій заробітної плати показує, що всі вони пов’язані між собою, доповнюють одна одну і тільки у своїй єдності дають досить повне уявлення про місце і роль заробітної плати у системі ринкових розподільчих відносин. Всяка спроба протиставити ці функції, чи навпаки, проігнорувати, перебільшити одну чи декілька з них, неминуче веде до порушення їх єдності і рівноважного стану і, як результат, до однобічних, неповних, а нерідко і помилкових теоретичних висновків і негативних практичних наслідків.
При раціональному поєднанні всіх функцій заробітної плати і їх повномасштабної реалізації встановлюється той оптимальний її рівень, що забезпечує рівноважний стан у відтворенні робочої сили і капіталу. Ця рівновага служить базою для узгодження інтересів найманих робітників і роботодавців з питань оплати праці при укладенні генеральної і галузевих тарифних угод, колективних договорів підприємств. Реальна практика показує, що найменше порушення сформованої рівноваги має негативні наслідки для кожної з договірних сторін. Так, усяке штучне стримування росту заробітної плати, її «заморожування» на визначеному рівні або необґрунтоване зниження щодо росту цін на товари і послуги призводять до скорочення доходів населення, а отже, і до зменшення його споживчого попиту, скорочення внутрішнього ринку, повної або часткової зупинки підприємств, падінню обсягів виробництва і в кінцевому підсумку  до ще більшого зниження доходів як роботодавців, так і найманих робітників.
   
Список літератури

 

 

© DIPLOMSERVIS.com.ua 2009-2016.